Новий Завіт перекладено на 1500 мов. Проте, досі існує можливість перекласти Біблію на, скажімо, ще тисячу мов. Та коли Біблію почали перекладати?
Згідно з деякими джерелами, Біблія (Старий і Новий Заповіт) перекладена на 670 мов. Сам Новий Заповіт був перекладений на 1500 мов, а частина Писань (одна книга, псалом або фрагмент Старого або Нового Заповіту) майже на 3000 мов.
Якщо ви думаєте, що це багато, варто пам’ятати, що 3000 — це менше, ніж половина мов, які зараз використовуються в усьому світі. Зі 7097 мов, що використовуються сьогодні, близько 4000 використовують письмову систему, що означає, що досі існує можливість перекласти Біблію ще на, скажімо, ще тисячу мов.
Коли і чому Біблія була перекладена з мов оригіналу на інші мови?
Септуагінта і перші переклади Біблії
Перші переклади Біблії з’явилися приблизно в 3 столітті до нашої ери, коли олександрійські євреї почали використовувати грецьку мову (lingua franca того часу), тим самим виштовхуючи іврит на маргінес. Перший переклад, який іноді називають „грецьким Старим Заповітом“, більше відомий як Септуагінта. З’являється навіть як цитати в Новому Завіті (особливо в листах св. Павла), але також і в апостольських батьків або грецьких Отців Церкви. Дякуючи святому Джерому стало зрозуміло, що Септуагінта — не єдине джерело, яким користувалися апостоли, так само, як автори Нового Заповіту використовували писання на івриті та грецькій мовах (особливо цитуючи Ісуса).
Назва “Septuagint” (“70”), згідно з традицією, відноситься до того, що грецький король Єгипту Птолемей II Філадельф попросив 72 єврейських вчених (шість із кожного з 12 племен Ізраїлю) перевести Тору з івриту на грецьку мову. Кожному з них доводилося працювати окремо, і в кінці вони повинні були обмінюватися своїми перекладами та обрати остаточний варіант. Однак, коли виявилося, що всі переклади були однаковими, це було сприйнято як знак від Бога.
Святий Єронім і Вульгате
Переклад, написаний на грецькій мові Koiné (лінгва франка в середземноморському басейні в пізній античності, також називається олександрійським діалектом), спочатку містив тільки Тору (перші п’ять книг єврейської Біблії, так зване П’ятикнижжя). Протягом двох-трьох століть перекладалися наступні книги. Переклади були завершені в 132 р. до н. е. Цей ранній переклад став основою для подальшого перекладу на латинську мову („Vetus Latina“).
Навіть якщо ранні християни володіли грецькою мовою, потреба в латинському перекладі Писань зростала з поширенням віри в Римську імперію. Вже у другому столітті багато перекладів з’явилися навколо Італії та північної Африки (з багатьма доповненнями та помилками). Святий Єронім (великий перекладач Біблії з івриту та грецької мови на латинську, творець Vulgate) визнав, що до четвертого століття було створено „стільки текстів, скільки й рукописів“.
У 382 році папа Дамасій I запитав Єроніма про остаточну версію Євангелія на латині (яка повинна була базуватися на вже досить поширеній „Vetus Latina“). Єронім пішов ще далі і переклав наступні біблійні книги, використовуючи оригінальні івритські та грецькі тексти, а також Септуагінт (який був у його монастирі у Віфлеємі). Переклад настільки добре сприйняли, що він, зрештою, замінив „Vetus Latina“. Вульгата стала широко використовуваним латинським перекладом Біблії. Трентська рада (1545-1563) визнала Вульгату „автентичною в публічних читаннях, дискусіях, проповідях“, що було обов’язковим аж до 1979 року, коли був опублікований Неуульгата (зредагована версія Вульгати).
Переклад Наталії ПАВЛИШИН
